Які хатні справи під силу дитині. Що кажуть дослідження

Малюк тягнеться до віника, щойно ви почали підмітати. Школяр зітхає, коли його просять винести сміття. Обидва можуть більше, ніж здається, і обидва здобувають із цього більше, ніж просто навичку прибирання. Розповідаємо, які справи підходять дитині на різних етапах і що про це знають дослідники.

Відповідь в одне речення

Бажання допомагати з'являється рано

У 2006 році Фелікс Варнекен і Майкл Томаселло з Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка перевірили, чи допомагають дорослим півторарічні діти. Дослідник «випадково» впускав прищіпку й не міг до неї дотягнутися. Майже всі 24 дитини хоч раз прийшли на допомогу. У 84 відсотках випадків вони робили це в перші десять секунд. Їх ніхто не просив і не хвалив.

Ще раніше, у 1982 році, психологиня Гаррієт Рейнґолд спостерігала за дітьми віком 18, 24 і 30 місяців, поки батьки займалися хатніми справами. Малюки самі долучалися до роботи: наприклад, накривали на стіл чи змітали клаптики паперу.

Така допомога не завжди зручна. У 2018 році Стюарт Гаммонд і Селія Браунелл опитали понад 500 сімей із дітьми від року до чотирьох. Більшість батьків визнали, що допомога малюка часом лише ускладнює справу.

Що дають хатні справи

У 2019 році американські дослідники проаналізували дані майже 10 тисяч дітей. Батьки розповідали, як часто дитина допомагала вдома в останній рік перед школою, а в третьому класі діти самі оцінювали себе. Ті, хто частіше мав хатні обов'язки, вище оцінювали свої стосунки з однолітками, успіхи в навчанні й задоволення життям. А ті, хто мав хоча б якісь домашні справи, краще писали тести з математики.

У 2022 році дослідники з Університету Ла Троб в Австралії опитали батьків 207 дітей віком від 5 до 13 років. Справи для себе (як-от приготувати перекус) і справи для родини (як-от приготувати їжу для когось іншого) були пов'язані з кращою робочою пам'яттю й самоконтролем. А от догляд за домашньою твариною такого зв'язку не показав.

Обидва дослідження показують лише зв'язок, а не доводять, що саме хатні справи зробили дітей успішнішими. Можливо, дітям, які краще зосереджуються, батьки просто частіше довіряють складніші завдання.

Які справи під силу дитині

Австралійський сайт для батьків Raising Children Network радить обирати справи за віком і вміннями. Надто складне завдання може бути небезпечним, а надто легке швидко набридає.

• Малюки можуть складати іграшки після гри.
• Дошкільнята можуть накривати на стіл і допомагати готувати їжу під наглядом дорослого.
• Школярі від 6 до 11 років можуть поливати рослини, годувати тварин, складати випрану білизну, виносити сміття, допомагати планувати покупки й готувати, пилососити, мити підлогу й розвантажувати посудомийку.
• Підлітки можуть косити траву й раз на тиждень готувати просту страву для всієї родини.

Вік тут — лише орієнтир. Одна дитина в п'ять років уже акуратно складає футболки, інша ще вчиться. Дивіться на свою.

Як почати без сварок

1. Робіть справу разом кілька разів, перш ніж доручити її дитині. Покажіть кожен крок повільно.
2. Почніть з однієї-двох справ. Коли вони стануть звичкою, додайте ще одну.
3. Не переробляйте за дитиною. Криво складений рушник — усе одно складений. Якщо потрібно, покажіть іще раз наступного дня.
4. Прив'яжіть справу до певного часу. Після вечері — прибрати тарілки, у суботу — полити квіти. Так не доведеться щоразу нагадувати.
5. Робота з ножами, плитою й засобами для чищення має відбуватися лише під наглядом дорослого, навіть коли дитина вже впевнено допомагає.
6. Кажіть, що саме вдалося. «Ти поклав виделки з лівого боку, як треба» важить більше, ніж просто «молодець».

Діти, які беруться до справи самі

Психологині Люсія Алькала, Барбара Роґофф і їхні колеги порівняли родини з двох громад у Мексиці. У громаді, де живуть нащадки корінних народів, багато дітей від 6 до 8 років, за словами батьків, самі бралися за складну роботу для всієї сім'ї. Нікому не доводилося їх просити. У місті, де батьки довго вчилися в школах західного зразка, діти теж допомагали, але рідко з власної ініціативи.

Діти з першої громади частіше розповідали, як домовляються з рідними й роблять справи разом. Діти з міста говорили переважно про свій власний внесок. Можливо, річ у тому, що дитина бачить себе учасником спільної роботи, а не помічником на прохання. Тож список домашніх справ, який дитина бачить щодня і в якому сама відмічає зроблене, може стати першим кроком до такої самостійності.