Як навчити дитину відкладати на мрію. Що кажуть дослідження

Дитина бачить у магазині конструктор і хоче його зараз. Кишенькових грошей вистачає хіба на чверть. Саме тут починається найкорисніший урок про гроші. Відкласти сьогодні, щоб отримати більше потім, уміють не всі дорослі, а вчитися цього можна вже змалку.

Відповідь в одне речення

Чому чекати так важко

Психолог Волтер Мішел багато років проводив досліди в дитячому садку Bing при Стенфордському університеті. Дитині пропонували вибір. Можна з'їсти одну зефірку одразу, а можна почекати, поки дорослий повернеться, і отримати дві.

Найцікавіше було те, як діти чекали. Ті, кому це вдавалося, відверталися від ласощів, закривали очі долонями, співали собі під ніс або вигадували ігри. Дехто пошепки повторював собі правило. Мішел дійшов висновку, що справа не в силі волі, а в тому, куди дитина спрямовує увагу. Хто дивився на зефірку не відриваючись, той здавався швидше.

Старші діти знаходили ще хитріший спосіб. Вони уявляли зефірку не смачною, а просто білою кулькою, як хмаринка чи вата. Ласощі від цього не зникали, але тягнули до себе слабше.

Терпіння не вирок

Тест із зефіром довго вважали мало не пророцтвом про успіх у житті. У 2018 році дослідники Тайлер Воттс, Ґреґ Данкан і Хаонань Цюань перевірили цей зв'язок на 918 дітях із дуже різних родин. Зв'язок між тим, скільки чотирирічна дитина чекала, і її успіхами в п'ятнадцять років виявився слабшим, ніж у перших дослідах. Коли вчені врахували достаток сім'ї та домашнє середовище, він зменшився ще на дві третини.

Сам Мішел казав, що майбутнє дитини не залежить від однієї зефірки. Чекати можна навчитися, і перші вправи для цього звичайні, домашні.

Американське Бюро фінансового захисту споживачів (CFPB) пише так само. Уміння планувати наперед і відкладати задоволення на потім починає складатися вже в дошкільному віці. А звичок у поводженні з грошима діти найбільше набувають від шести до дванадцяти років.

Як відкладати на мрію разом

1. Хай ціль буде конкретною. Не «на щось гарне», а на м'яч, книжку чи набір фарб. Дитина може намалювати свою ціль або наклеїти її фото.
2. Заведіть окрему баночку чи коробку для цієї цілі. Університет Міннесоти радить три ємності з підписами. Одна для того, щоб витрачати, друга для того, щоб відкладати, третя для того, щоб ділитися з іншими. Малюнок на баночці нагадує, навіщо там гроші.
3. Почніть із близької цілі. Для молодшої дитини тиждень очікування — це вже великий шлях. Велику мрію можна поділити на кілька маленьких кроків.
4. Рахуйте разом. Раз на тиждень висипте монети й порахуйте, скільки вже є і скільки ще бракує. Так дитина бачить, що мрія наближається.
5. Підкажіть способи чекати. Ті самі, що в стенфордських дітей. Не тримати баночку перед очима, не ходити щодня до вітрини, думати про щось інше.
6. Дозвольте помилитися. Якщо дитина витратила відкладене на дрібницю, а потім пошкодувала, це теж урок. Поговоріть, що вона зробить наступного разу.

Дитина чекає довше, коли дорослі тримають слово

У 2012 році в Рочестерському університеті Селеста Кідд і її колеги повторили тест із зефіром, але з одним поворотом. Перед тестом 28 дітям віком від трьох до п'яти років дорослий обіцяв принести кращі олівці й наліпки. Половині дітей обіцянку виконали, а половині ні.

Різниця вийшла великою. Діти, яким дорослий дотримав слова, чекали в середньому близько дванадцяти хвилин. Ті, кого підвели, чекали близько трьох. Усі п'ятнадцять хвилин витримали дев'ятеро з чотирнадцяти дітей першої групи і лише одна дитина з другої. Дослідники наголошують, що дітей було небагато. Але висновок зрозумілий. Чекати має сенс тоді, коли віриш, що обіцяне справді буде.

Тож коли ви домовилися докласти гривню до кожних відкладених п'яти чи купити ціль, щойно назбирається вся сума, зробіть це вчасно. Для дитини це доказ, що терпіння працює.